УжНУ

Мартиролог героїв

Світла пам’ять полеглим на полях битв
з московитською ордою

Юрій Василиженко

Лейтенант поліції
15.05.1999 - 
10.11.2025
Юрій ВасилиженкоСвічка пам’яті
Ужгородець Юрій Василиженко з 2019 року служив у Національній поліції України.

Свого часу свідомо обрав професію тренера – 2021 року закінчив факультет здоров’я і фізвиховання Ужгородського університету. Любив активний спосіб життя, займався спортом. Сумлінний у навчанні, цілеспрямований, доброзичливий – саме таким Юрія запам’ятали викладачі і студенти. Спортивний, вольовий, принциповий – сміливо став на захист свободи і незалежності України.

У червні 2024 року приєднався до лав стрілецького батальйону, у складі якого мужньо боронив Україну від російського агресора. Загинув, виконуючи бойове завдання в зоні активних бойових дій на Донецькому напрямку.

Петро Манько

Солдат
30.09.1996 - 
14.08.2024
Петро МанькоСвічка пам’яті

Петро Манько був миролюбним, дуже спокійним, відповідальним і завжди усміхненим чоловіком, якого мама називала «Сонечком». Вступив на хімічний факультет УжНУ на держзамовлення, де йому найбільше подобалася практична частина. Мріяв займатися футболом професійно та стати тренером. Працював на заводах «Flex» та «Jabil», потім їздив на заробітки, щоб зібрати гроші на власне житло. Не ховався від обов’язку: сказав, що «Служитиму як інші. Ховатися вдома не стану».

Був мобілізований 30 березня 2024 року. Пройшов інтенсивний вишкіл у 199-му навчальному центрі ДШВ, де був одним із кращих. З 21 липня потрапив до 82 окремої десантно-штурмової бригади, де обрав фах кулеметника-навідника.

Загинув під час штурмових дій на Курщині.

Віктор Синько

Майстер-сержант
15.11.1990 - 
12.11.2023
Віктор СинькоСвічка пам’яті

Віктор Синько був майстер-сержантом ЗСУ, професіоналом своєї справи та природженим воїном. Його батько також військовий. Проходив строкову службу у 80 ОДШБР, потім пішов на контракт у Чопський прикордонний загін кінологом. У 2014 році пішов добровольцем на фронт (снайпером-розвідником). У 2016 році служив у прикордонній комендатурі швидкого реагування «Шквал».

Здобував вищу освіту за спеціальністю «Право». У 2021 році став батьком сина Максима.

На початку повномасштабної війни анулював рапорт про звільнення і втретє пішов воювати. Завдяки своєму професіоналізму був призначений на офіцерську посаду, обіймав посаду заступника начальника застави. Був надзвичайно талановитим розвідником, який завжди йшов першим, щоб уберегти своїх людей. Носив шеврон: «Це не я в небезпеці. Це я – небезпека».

Владислав Свирида

Старший солдат
02.02.2004 - 
09.08.2023
Владислав СвиридаСвічка пам’яті

Владислав Свирида був юним воїном «Азову» й студентом юридичного факультету УжНУ. Зацікавленість ратною справою виявив ще в школі, а в 2019 році вступив до Мукачівського військового ліцею, де знайшов своє покликання. Був людиною із загостреним почуттям справедливості, лідером і «душею компанії». Після невдалої спроби вступити до Національної академії ДПСУ через проблеми зі здоров’ям, став студентом УжНУ. Мав активну проукраїнську позицію і захоплювався полком «Азов».

У березні 2023 року поїхав на вишкіл в «Азов», пройшовши надзвичайно важкий курс молодого бійця (КМБ). На фронті служив старшим кулеметником. Влад вірив, що «Бути воїном – значить жити вічно». Загинув від снайперської кулі.

Іван Буцко

Солдат
31.01.1991 - 
17.07.2023
Іван БуцкоСвічка пам’яті

Іван Буцко був молодим батьком донечки та студентом медичного факультету УжНУ. Медицина була його покликанням: він закінчив Берегівський медичний коледж за спеціальністю «лікувальна справа» і 10 років працював фельдшером та старшим медбратом у реанімації Обласного клінічного центру нейрохірургії та неврології. Також працював асистентом ерготерапевта.

Колеги згадували Івана як скромного, але позитивного хлопця з чудовим почуттям гумору, завжди готового прийти на допомогу. Він пішов на війну з перших днів повномасштабного вторгнення, бо хотів, щоб його дитина жила під мирним небом. Служив на найскладніших напрямках, включно з Черніговом і Бахмутом. Побратими розповідали, що від точки евакуації до шпиталю на його руках не померла жодна людина, оскільки він запевняв: «Я не дам на своїй зміні вмерти».

Олег Бердянський

Сержант
21.09.2000 - 
04.04.2023
Олег БердянськийСвічка пам’яті

Олег Бердянський був єдиним сином, тихим, спокійним, але веселим і дружелюбним. Його батько був прикордонником, тож син з дитинства ріс патріотом і прагнув піти стопами тата. Після бакалаврату (2021 рік) підписав контракт із Чопським прикордонним загоном на посаді інспектора групи конвоювання. Був готовий їхати на війну і навіть засмучувався, що на нього не було розпорядження про відправку на фронт. Улітку 2022 року служив на білоруському кордоні, а в жовтні переведений у район Бахмута.

Олег мріяв про навколосвітню подорож на лайнері та поїздку до Японії. Навіть на фронті намагався оберігати маму, казав: «Не плач, зате в тебе син буде Герой України». Загинув на полі бою внаслідок обстрілу позицій зі ствольної артилерії та мінометів.

Олександр Поліводський

Молодший сержант
09.10.1973 - 
19.03.2023
Свічка пам’яті

Олександр Поліводський — випускник юридичного факультету УжНУ, кандидат юридичних наук, доцент та успішний київський адвокат. Понад 20 років він присвятив захисту права: заснував юридичну фірму «Софія», викладав у Києво-Могилянській академії, консультував Світовий банк та входив до когорти найкращих юристів України у сфері аграрного права.

Рішення стати на захист Батьківщини прийняв свідомо, а вранці 24 лютого 2022 року вже був у військкоматі. Називав наш спротив «війною за виживання», де зворотний шлях неможливий. Рідні й друзі згадують його як непереборного оптиміста, що життя вмів сприймати тільки з усмішкою. Був відданим чоловіком, батьком, другом, колегою, воїном – таким і закарбується в пам’яті тих, хто його знав.

Героїчно загинув від кулі російського снайпера при евакуації важкопораненого побратима. Олександрові навіки 49 років. Його останнє фото з-під Бахмута було підписане словами: «Перемога буде за нами!».

Сергій Митропольський

Старший солдат
30.01.1984 - 
08.03.2023
Свічка пам’яті

Сергій Митропольський, випускник факультету міжнародних економічних відносин УжНУ, старший менеджер із закупівель невиробничих матеріалів компанії «Jabil Circuit Ukraine Limited», був з тих, кого називають цвітом нації. Високоосвічений, порядний, із прозахідним мисленням, людина слова, обов’язку і честі. Він належав до принципово нової генерації українців, які дивляться на світ широко, бачать його об’ємно, вміють учитися, чесно вести справи, працювати на результат для всіх, а не лише власної кишені.

Максим Чомоляк

Солдат
08.03.1986 - 
09.11.2022
Максим ЧомолякСвічка пам’яті

Максим Чомоляк був випускником біологічного факультету, провідним фахівцем Закарпатської фітосанітарної лабораторії. Ріс у родині педагогів, був дисциплінованим, скромним і врівноваженим. З дитинства любив природу, захоплювався походами у гори, особливо Ґорґани. Завзято займався спортом (карате, рукопашний бій) і розробляв індивідуальні програми тренувань, прагнучи відкрити власний спортзал. Вважав, що любити своє — значить діяти. Маючи бронь, пішов до військкомату, бо вважав захист України своїм обов’язком. Став воїном у свій день народження, 8 березня 2022 року. Служив стрільцем, а згодом — заступником командира відділення. Навіть у найважчих умовах на фронті продовжував тренуватися. На фронті не погоджувався на лікування серйозної травми, щоб його побратимів не позбавили відпусток. Загинув, коли автомобіль підірвався на протитанковій міні.

Іван Пайда

Молодший сержант
21.10.1982 - 
29.08.2022
Іван ПайдаСвічка пам’яті

Іван Пайда, випускник Ужгородського університету з кількома вищими освітами, був учителем, громадським активістом, воїном. Він щиро вірив у справедливість і боровся за зміни. Іван став добровольцем у складі 24 ОМБр у 2014–2015 рр., коли московитська чума сунула на схід України. Після демобілізації очолював ГО «Закарпатське об’єднання учасників бойових дій та ветеранів АТО». Поєднував роботу менеджера у сфері кави з викладанням дітям інформатики й допризовної підготовки протягом 13 років. Дуже любив вчитися, був аспірантом УжНУ.

У 2012 році одружився, мав двох синів – і був батьком 24/7. Мав активну громадянську позицію ще зі студентських років.

26 лютого 2022 року, розуміючи, що «це повинні закінчити ми, а не наші діти», він повернувся в стрій у складі 128-ї бригади. Мріяв про власну кав’ярню «На Кошицькій».

Руслан Ференці

Сержант
22.11.1981 - 
10.06.2022
Руслан ФеренціСвічка пам’яті

Руслан Ференці здобув в Ужгородському університеті дві освіти – історика та юриста. Коли в Україні розпочалась Революція Гідності, від початку був її активним учасником. Після вторгнення росіян був мобілізований до Збройних сил України. Став одним із героїв фільму «Бої за «Промку». Втрата», що зняли журналісти Громадського телебачення. Незважаючи на поранення та інвалідність, якої зазнав у зоні АТО, під час повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року знову доєднався до ЗСУ. Був старшим стрільцем у 2-му десантно-штурмовому батальйоні 80 бригади. Після поранення знову повернувся на передову.

Загинув у бою з російськими окупантами поблизу села Богородичне на Донеччині.

27 липня 2023 р. вулицю Івана Тургенєва в Ужгороді перейменовано на вулицю Руслана Ференці.

Сергій Шимон

Солдат
10.04.1984 - 
12.05.2022
Сергій ШимонСвічка пам’яті

Сергій Шимон, випускник юридичного факультету УжНУ, був відкритим, добросердним і щедрим. У дитинстві займався кікбоксингом. Після університету працював у державному управлінні статистики та виконавчій службі, але робота була йому не до душі. У 2014 році пішов добровольцем на фронт. Служив мінометником у 24-й ОМБр, зазнав серйозної травми обличчя під Широкіним. Демобілізувавшись і оформивши інвалідність, він зрозумів, що армія стала його життєвим покликанням. Через три місяці цивільного життя анулював інвалідність і повернувся до ЗСУ. З 2019 року служив артилеристом-навідником у 128-й ОГШБр. Був лідером і добрим виконавцем, але відмовився ставати офіцером. Був великим патріотом, який люто ненавидів москалів і воював, щоб Україна не жила під триколором. Загинув, потрапивши з побратимами під обстріл.

Вадим Губанов

Солдат
15.12.1976 - 
17.04.2022
Вадим ГубановСвічка пам’яті

Вадим Губанов народився в сім’ї інженерів. Змалку захоплювався історією та військовою справою. З 12 років пристрастю Вадима стали східні єдиноборства (карате) та самурайська культура, філософію якої він глибоко розумів. Служив у розвідбатальйоні «Чорні скорпіони» Національної гвардії (1995-1997), де зненавидів росіян через жорстку дідівщину. Після демобілізації тренував підлітків. У 2020 році підписав контракт із 128-ю бригадою як розвідник-радіотелефоніст. Напередодні повномасштабної війни закінчив контракт і мав наказ про звільнення, але 24 лютого 2022 року анулював рапорт і вирушив воювати.

Загинув, прикриваючи відхід побратимів під час сутички з ворожою технікою поблизу Кремінної.

Володимир Рубець

Старший солдат
15.06.1989 - 
31.03.2022
Володимир РубецьСвічка пам’яті

Володимир Рубець був миролюбним, дуже спокійним, добрим і відповідальним чоловіком, який з повагою ставився до всього живого. Закінчив географічний факультет УжНУ і працював гідрологом ІІ категорії Закарпатської водно-балансової станції. Вважав службу в армії обов’язком і служив у Донецьку. У 2018 році одружився, у 2020 році народився син Петро. Хоча Володимир мав законне право не йти на фронт, оскільки був опікуном дружини з інвалідністю, він вирішив інакше. Він усвідомлював, що якщо росіян не зупинити, вони прийдуть до нього додому, і сказав: «Мусимо битися, щоб не жити в постійному страхові». З 6 березня 2022 року служив стрільцем-помічником гранатометника 128 ОГШБр на Запорізькому напрямку. Тіло воїна вдалося забрати з окупованої території лише в червні 2022 року, а ідентифікація за ДНК тривала до липня 2023 року.

Спогади про героїв

Іван
Куля
22 Грудня, 2025
На фото: Руслан Ференці
Ти захищав Україну з 2014 року, пройшов всі пекла Війни та навалу клятої орди, численні контузії та поранення не зупиняли тебе ніколи, ти завжди рвався у саме пекло! Ти був справжнім патріотом та правдорубом, надійним товаришем і другом, на якого можна було покластись будь-де і будь-коли. Ти був кращим вчителем для мене – з тактичних навичок та занять з військових тонкощів та виживання, сумно і боляче, спочивай з Миром Брате, Земля тобі пухом!
Павло
Леньо
21 Грудня, 2025
На фото: Вадим Губанов
Вадим любив посміятися, цінував і розумів гумор. Мав складну, суперечливу натуру. Але це був талановитий, яскравий чоловік. Він не був ура-патріотом. Просто любив свій край, Ужгород і рускій мір на українській землі не чекав. Все життя захоплюючись самураями, Вадим врешті, як і вони, теж обрав шлях служіння та боротьби. І гідно пройшов ним до кінця.
Даніель
Каршаі
21 Грудня, 2025
На фото: Олег Бердянський
Олег був дуже відповідальним, щирим і мав чудове почуття гумору. А ще — разом із одногрупниками у вільний час збирався грати в комп’ютерні ігри
Ярослав
Суботін
21 Грудня, 2025
На фото: Максим Чомоляк
Максим у всьому був акуратним, стимулював побратимів дотримуватися порядку в побуті зокрема. Охочих залучав до занять спортом: і на якихось тренажерах, які сам робив з підручних матеріалів, і до пробіжок. Це добре допомагало справлятися з психологічним навантаженням. Ніколи не випивав, не курив. А ще він постійно вчився. Багато читав, дивився ролики про зброю, як правильно й легше рити окопи. Потім ділився знаннями з нами. Взагалі це була надзвичайно розумна людина.
Дмитро
Лінартович
21 Грудня, 2025
На фото: Руслан Ференці
Мій сержант Руслан Ференці. Пройшов "Промку". Маючи дві вищі освіти, із мужицьким духом. Нагороджений орденом "За мужність". Нині Ти взяв меч і здійнявся на небо. Вічна пам'ять Тобі, Герою. Хоробрий, завзятий. Завжди спілкувався на рівних з хлоп'ягами, мужиками та дідами. Український бунтар з почуттям гумору. З доземною любов'ю до України і до Українських Людей. Воїне, Ти Вічний.
Ганна
Ісаєвич
21 Грудня, 2025
На фото: Володимир Рубець
Вова був другом, некровним братом, з яким можна було говорити про все. А ще, на диво, добрим, душевно теплим. Я його таким запам’ятала. Товариський, він ніколи не дозволяв собі когось дражнити, зло пожартувати, як це буває в юному віці. Ні, дії Володі завжди були свідомі. Він був здатний на дорослий, чоловічий вчинок. Коли у нас трагічно загинув одногрупник, Володя ще з одним хлопцем особисто поїхали до батьків загиблого. Після закінчення університету ми іноді бачилися, завжди мали про що поговорити. Володя і зброя? Я не можу це вмістити, як і прийняти те, що його нема
Олександр
Поковба
21 Грудня, 2025
На фото: Юрій Василиженко
Це хлопець з великої букви, з яким ми починали свій шлях в лавах Національної поліції, який був мені напарником та другом, ми разом пройшли через багато труднощів та більшість у нас було тільки позитивних моментів. В моїй памʼяті ти завжди залишишся тим веселим та життєрадісним хлопцем. Слава Герою!...
Віталій
Маргітич
20 Грудня, 2025
На фото: Іван Пайда
Він умів десь із гумором, а десь з хитринкою згладжувати конфліктні ситуації. Був випадок, коли старший за званням вирішив, що машина, якою забезпечив своє відділення Іван, належить йому. Вимагав її, щоб кудись поїхати. На що Пайда сказав: «Командирчику (!), у ВАС є водій, машина є у МЕНЕ. Але якщо хочете, можу вас відвезти». Ніби ж і не образив, і з повагою, але своє відстояв
Олександр
Гайдук
17 Грудня, 2025
На фото: Іван Буцко
Він завжди був безвідмовним, готовим прийти на допомогу
Володимир
.
17 Грудня, 2025
На фото: Сергій Шимон
Із розмов, із того, як він полюбив слухати патріотичні пісні, стало зрозуміло, що армія і все, що з нею зв’язане, стали невід’ємною частиною його самого