-
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)
Петро Манько був миролюбним, дуже спокійним, відповідальним і завжди усміхненим чоловіком, якого мама називала «Сонечком». Вступив на хімічний факультет УжНУ на держзамовлення, де йому найбільше подобалася практична частина. Мріяв займатися футболом професійно та стати тренером. Працював на заводах «Flex» та «Jabil», потім їздив на заробітки, щоб зібрати гроші на власне житло. Не ховався від обов’язку: сказав, що «Служитиму як інші. Ховатися вдома не стану».
Був мобілізований 30 березня 2024 року. Пройшов інтенсивний вишкіл у 199-му навчальному центрі ДШВ, де був одним із кращих. З 21 липня потрапив до 82 окремої десантно-штурмової бригади, де обрав фах кулеметника-навідника.
Загинув під час штурмових дій на Курщині.
Петро Манько: Усмішка, що світила навіть на війні… (Галина Кришінець, Медіацентр УжНУ)
Цей QR-код веде на сторінку, на якій ви зараз перебуваєте. Якщо хочете, щоб про Героя дізналося більше людей, ви можете завантажити його для розміщення у локаціях, що присвячені пам’яті наших захисників...
