Іван Буцко був молодим батьком донечки та студентом медичного факультету УжНУ. Медицина була його покликанням: він закінчив Берегівський медичний коледж за спеціальністю «лікувальна справа» і 10 років працював фельдшером та старшим медбратом у реанімації Обласного клінічного центру нейрохірургії та неврології. Також працював асистентом ерготерапевта. Колеги згадували Івана як скромного, але позитивного хлопця з чудовим почуттям гумору, завжди готового прийти на допомогу. Він пішов на війну з перших днів повномасштабного вторгнення, бо хотів, щоб його дитина жила під мирним небом. Служив на найскладніших напрямках, включно з Черніговом і Бахмутом. Побратими розповідали, що від точки евакуації до шпиталю на його руках не померла жодна людина, оскільки він запевняв: «Я не дам на своїй зміні вмерти».

Іван Пайда був учителем, активістом, воїном та випускником УжНУ з кількома вищими освітами. Він щиро вірив у справедливість і боровся за зміни. Іван був добровольцем у 2014–2015 рр. на сході України у складі 24 ОМБр. Після демобілізації очолював ГО «Закарпатське об’єднання учасників бойових дій та ветеранів АТО». Поєднував роботу менеджера у сфері кави з викладанням дітям інформатики та допризовної підготовки протягом 13 років. Він дуже любив вчитися, був аспірантом УжНУ. У 2012 році одружився, мав двох синів і був батьком 24/7. Мав активну громадянську позицію ще зі студентських років. 26 лютого 2022 року, розуміючи, що «це повинні закінчити ми, а не наші діти», він повернувся в стрій у складі 128-ї бригади. Мріяв про власну кав’ярню «На Кошицькій».

Віктор Синько був майстер-сержантом ЗСУ, професіоналом своєї справи та природженим воїном. Його батько також військовий. Проходив строкову службу у 80 ОДШБР, потім пішов на контракт у Чопський прикордонний загін кінологом. У 2014 році пішов добровольцем на фронт (снайпером-розвідником). У 2016 році служив у прикордонній комендатурі швидкого реагування «Шквал». Здобував вищу освіту за спеціальністю «Право». У 2021 році став батьком сина Максима. На початку повномасштабної війни анулював рапорт про звільнення і втретє пішов воювати. Завдяки своєму професіоналізму був призначений на офіцерську посаду, обіймав посаду заступника начальника застави. Був надзвичайно талановитим розвідником, який завжди йшов першим, щоб уберегти своїх людей. Носив шеврон: «Це не я в небезпеці. Це я – небезпека».